Сьогодні в країні налічується близько 2.4 млн. людей з інвалідністю. Лише кожна третя з них особа працездатного віку має постійну зайнятість. Решта після десятиріч ізоляції Радянською системою залишається там і сьогодні.Людям з інвалідністю найважче адаптуватися до умов ринкової економіки та знайти своє місце на професійній ниві.
Саме тому Проект Програми розвитку ООН, Міжнародної організації праці та Державного центру зайнятості «Соціальна інтеграція людей з інвалідністю шляхом забезпечення доступу до зайнятості» розробив Модель працевлаштування та забезпечення зайнятістю осіб з інвалідністю в Україні та Методологію надання центрами зайнятості соціальних послуг людям з інвалідністю, які дозволять забезпечити їх роботою в майбутньому.
У березні 2010 року 7 центрів зайнятості Києва, Київської та Чернігівської областей працюють з шукачами роботи з інвалідністю за новими стандартами, основний з яких - індивідуальний підхід.
На собі позитивні наслідки діяльності спільного Проекту ПРООН, МОТ та Державного центру зайнятості відчув 31-річний житель м.Боярка Руслан Курилко.
Молодий і гарний, на вигляд здоровий і сповнений сил, Руслан з дитинства має ІІІ групу інвалідності, пов’язану з родовою травмою, наслідком якої стало порушення координації руху правої руки, що з народження не розгинається в лікті.
Історія його працевлаштування свідчить, що окрім самої людини, ніхто не доведе працедавцю, що саме він або вона зможе здійснити якісні зрушення в роботі його підприємства.
Коли Руслану Курилку після початку економічної кризи в країні довелося закрити власне приватне підприємство, що займалося будівництвом, він найменше хотів, щоб недостача коштів відобразилася на родині: дружині Світлані і трьох дітях. Тому одразу почав пошуки роботи, які довго не могли увінчатися успіхом. Ані фінансової стабільності, ані постійної роботи, яка б приносила задоволення, Руслан не знайшов, аж допоки наприкінці 2009 року не звернувся до центру зайнятості за місцем проживання.
В Медико-соціальній експертній комісії, яку він обов’язково мав відвідати для отримання рекомендацій щодо умов праці, що показані йому згідно зі станом здоров’я, молодому й перспективному чоловіку видали довідку з текстом: «рекомендується праця тільки сторожа чи охоронця». Страшенно засмучений, Руслан пішов до центру зайнятості, де цю рекомендацію було внесено до його картки реабілітації інваліда.
Протягом наступних восьми місяців Руслан пройшов 7 співбесід. Після кожної з них виходив розчарованим: навіть готовий погодитися на роботу сторожем, він жодного разу не відчув, що хоча б приблизно знайшов те, що шукав. То місце знаходження офісу було у Києві, а їздити щодня з Боярки було б задорого як для зарплатні сторожа, то сама зарплатня виявлялася замалою, щоб прогодувати родину з 5 осіб. Дружина Світлана підтримувала чоловіка морально, та з трьома малими дітьми на руках, ця підтримка була для нього постійним нагадуванням, що треба рішуче щось змінювати.
Саме тоді свято врешті решт прийшло на його вулицю! Співробітник центру зайнятості, яка вела його справу, у квітні 2010 року раптом запропонувала йому вакансію, що докорінно відрізнялася від усіх, пропонованих до того часу. Це була посада менеджера з продажу автозапчастин з досвідом роботи в сфері автосервісу та хоча б початковими навичками роботи з комп’ютером. Незадовго до того центр саме був включений до апробації Моделі і Методології, запропонованої Проектом «Соціальна інтеграція людей з інвалідністю шляхом забезпечення доступу до зайнятості», і переглянув систему роботи з клієнтами, зосередившись на індивідуальному підході. Співробітник центру зайнятості, яка вела справу Руслана, взявши на озброєння новий підхід до шукачів роботи з інвалідністю, уважно і детально вивчила справу Руслана й побачила, що в минулому молодий чоловік успішно працював в одній з мереж супермаркетів на посаді комірника, де він мав 50 підлеглих, та керівника будівництва, на якому працювали 20 осіб. Крім того, Руслан, як більшість хлопців та чоловіків, все життя цікавився автомобілями і мав досвід в сфері автосервісу.
Навесні цього року власник станції технічного обслуговування Олексій Георгієвич Станкевич звернувся до Києво-Святошинського районного центру зайнятості, який саме є задіяним до Проекту «Соціальна інтеграція людей з інвалідністю шляхом забезпечення доступу до зайнятості». Він мав на меті виконати 4-відсотковий державний норматив працевлаштування людей з інвалідністю. Тоді Олексій Георгієвич і гадки не мав, що людина з інвалідністю стане працювати краще за своїх колег, надихатиме увесь колектив, справлятиме щоякнайкраще враження на клієнтів, серед який чимало вимогливих власників дорогих авто.
Тож, після співбесіди, яку центр зайнятості організував для Руслана на СТО «Станкевич», і роботодавець, і кандидат на працевлаштування висловили намір співпрацювати.
Дружина Руслана Світлана, коли взнала цю новину, приготувала чоловіку сюрприз, зустрівши його вдома з десятком різнокольорових повітряних кульок!
Роботодавець Руслана, пан Станкевич сьогодні каже:
«Тепер я знаю: дуже вірогідно, що людина з інвалідністю, яка заявила про своє прагнення працювати, ставши на облік у центрі зайнятості, буде більш ефективним працівником, аніж інші. Ця людина вміє радіти життю, цінує добре ставлення, часто уважніше ставиться до оточуючих і до виконання своїх професійних обов’язків».
Минуло 5 місяців відколи Руслан почав роботу на СТО «Станкевич». Директор магазину автозапчастин, дружина власника підприємства пані Наталія Миколаївна Станкевич про роботу Руслана Курилка розповідає:
«Відколи Руслан став частиною нашого колективу, решта працівників відчутно змінилися на краще, стали згуртованіше виконувати роботу, беруть з Руслана приклад надзвичайної сумлінності, рівняються на нього у всій його найкращих якостях: порядності, пунктуальності, дружності, відкритості, вмінні спілкуватися з колегами та клієнтами. Він є чудовим виконавцем. Одного разу так поспішав догодити клієнту, що біг сходами і забив в кров ногу. Водночас, Руслан має величезний потенціал до кар’єрного росту, і ми будемо раді, коли прийде час, підвищити його до відповідальнішої посади та збільшити зарплатню».