оп

Ця життєрадісна та розумна жінка з перших хвилин спілкування заряджає співрозмовника своєю енергією та оптимізмом. Дивлячись на неї важко навіть уявити, що вона пережила так багато буремних подій.

Отже, героїня нашої історії – 51-річна Олена Солдатова, переселенка та колишня безробітна.

До серпня 2014 року Олена проживала на Луганщині, в місті Красний Луч, аж поки там не почалася війна. Згадуючи ці часи, жінка каже: терпіла до останнього, бо шкода було залишати рідну домівку та налагоджене життя. Але не витримала. Жити під постійним інтенсивним вогнем неможливо. Залишила двокімнатну квартиру і переїхала до доньки, яка на той час навчалася в столиці. Найкраща подруга Олени разом з родиною через війну теж покинула Красний Луч та оселилася в селі Омелянів Козелецького району Чернігівської області. Від подруги Олена Солдатова дізналася про занедбаний аварійний будинок у селі, який господарі згодні були продати на виплат. Так жінка переїхала до Омелянова.

«Дуже вдячна односельцям та сусідам, які допомогли відремонтувати будинок», – згадує переселенка ті нелегкі часи. А потім її життя склалося так, як у народній приказці: «Не було б щастя, та нещастя допомогло». Знайти нове кохання жінка вже й не мріяла. Але саме в Омелянові вона зустріла чоловіка, який підтримав її у важку хвилину.

З перших днів переїзду спочатку до столиці, а потім і до села Олена працювала продавцем-консультантом у Києві, хоча за освітою Олена – інженер. Свого часу працювала і інспектором з кадрів, і економістом, і секретарем.

У січні 2018 року змушена була звільнитись, щоб доглядати батька, який на той час тяжко хворів.

Через якийсь час, у липні 2018 року Олена Солдатова звернулася до служби зайнятості. Жінка виконувала всі настанови фахівців – охоче брала участь у семінарах та тренінгах для безробітних, розсилала роботодавцям резюме, ходила на співбесіди, самостійно шукала вакансії на сайтах з пошуку роботи. Минав час, а очікуваного результату все не було. «Я намагалася бути сильною, але руки опустилися, – каже вона. – Всі роботодавці, до яких ходила на співбесіди, наголошували на моєму віці. Чути це було прикро, тому що почувала себе я молодою та активною, дійсно хотіла працювати, розвиватися».

І ось одного лютневого дня під час чергової зустрічі з фахівцем служби зайнятості, їй запропонували роботу бухгалтера в Козелецькій селищній раді. Олену не злякали ані не знайома їй специфіка роботи, ані віддаленість від дому – від Омелянова до Козельця 18 кілометрів, ані відсутність транспортного сполучення між населеними пунктами. Сказала: «Знаю, що впораюся, бо дуже хочу працювати».

Кожного дня Олена йде пішки до траси два кілометри, а потім їде до Козельця попутним транспортом. На труднощі не скаржиться. Каже що звикла, робота подобається, колектив чудовий, тому почувається щасливою жінкою.

«Дуже вдячна всім фахівцям служби зайнятості за допомогу. Вони підтримували мене, шукали роботу, коли я вже й не сподівалася її знайти», – говорить колишня безробітна.