Caption

З березня 2010 року у 7ми центрах зайнятості Києва, Київської та Чернігівської областей, а з лютого цього року – в 86ти центрах зайнятості по всій Україні з шукачами роботи з інвалідністю працюють за новими стандартами, основний з яких - індивідуальний підхід.

Ці стандарти розроблені і запропоновані Проектом Програми розвитку ООН, Міжнародної організації праці та Державного центру зайнятості «Соціальна інтеграція людей з інвалідністю шляхом забезпечення доступу до зайнятості» і містяться в Моделі працевлаштування та забезпечення зайнятістю осіб з інвалідністю в Україні та Методології надання центрами зайнятості соціальних послуг людям з інвалідністю. 

 Серед нововведень, ініційованих Проектом, - призначення у центрі зайнятості спеціально підготовленого фахівця, до функцій якого належить  ведення справи кандидата на працевлаштування, який має інвалідність. Фахівець детально вивчає кваліфікації, професійний досвід та особливості стану здоров’я шукача роботи та підбирає роботодавця, який потребує працівника з відповідними кваліфікаціями і здатний забезпечити умови праці, що не погіршать стан здоров’я такого підлеглого.

Особову справу 30-річного тракториста Євгена Вагабова, інваліда ІІІ групи, який втратив око внаслідок виходу з ладу обладнання на підприємстві, де працював кілька років тому, вела в Святошинському центрі зайнятості фахівець з працевлаштування Світлана Шаргородська.  

Взявши до уваги дозвіл, наданий Медико-соціальною експертною комісією, враховуючи трудове каліцтво Євгена, пані Світлана впродовж місяця працювала над  його працевлаштуванням. І 30 грудня минулого року майбутній роботодавець Євгена, з яким вона попередньо провела переговори, приїхав за ним прямо до Святошинського районного центру зайнятості і зі словами «Ми приймаємо Вас на роботу. Коли Ви готові приступити до виконання своїх професійних обов’язків?» запросив Євгена одразу поїхати з ним на підприємство й заповнити документи, необхідні для працевлаштування.

Євгена не здивувала така несподівана пропозиція, адже саме в передноворічні дні в Києві рівень опадів в столиці вимагав негайного розширення штату деяких підприємств, що займаються прибиранням снігу. От пані Світлана і запропонувала кандидатуру Євгена одному з них. 

«Напередодні Нового 2011 року, коли підприємство працевлаштувало Євгена, кількість снігу, яка випала в країні, була схожа на стихійне лихо. Тоді в нас працювало лише 3 трактористи на увесь район. Треба було терміново знайти ще чотирьох трактористів, які би працювали вночі, розчищаючи тротуари від опадів. 30 грудня  директор нашого підприємства сам поїхав до центру зайнятості шукати працівників.  І повернувся вже не один, а з Євгеном. В умовах надлишкових опадів, це був найкращий подарунок підприємству та Святошинському району до Нового року! (посміхається)», - розповідає Анатолій Петрович, безпосередній начальник Євгена. 

Перший робочий день Євгена припав на переддень Нового року, 31 грудня. Молодий чоловік згадує:  «Рано вранці, близько 4 години Анатолій Петрович вже вручив мені дорожній лист. Перший день на підприємстві я навряд чи колись забуду. Денний норматив розчистки снігу складає  37 тисяч квадратних метрів, маршрут був для мене новий, до того розчищаємо сніг ми переважно на тротуарах та подвір’ях, де є пішоходи, тож треба постійно уважно пильнувати, хто є навколо, щоб нікого не зачепити. До того ж двірники 31 грудня усі поспішали додому до новорічних приготувань и влаштували суперечку щодо того, чию територію я маю розчистити першою..Врешті все владналося, всі до новорічного столу встигли! (сміється)».

На запитання щодо труднощів, які має на роботі у зв’язку з інвалідністю,  Євген відповідає: «Єдине, чим відрізняється моя робота від роботи інших колег-трактористів, це те, що я маю частіше протирати скло та зеркала у тракторі, де я працюю, щоб краще бачити навколо. Я пильную за цим дуже уважно. Адже о 4:00 ранку, коли починається мій робочий день, надворі ще ніч, і сонце, особливо взимку, сходить коли я свій норматив вже наполовину виконав».    

Коли Євгенова тітка Валентина Миколаївна, в якої він проживає у Києві, дізналася про працевлаштування племінника, здивувалася: «Куди? На тракторі по місту? З одним оком?».              

Та Євген був настроєний рішуче, адже втративши око, розлучившись з дружиною, має для кого працювати – однорічної донечки на ім’я Аріна.  Для цього у вересні минулого року, переїхавши до Києва, почав пошуки роботи своїми силами. Звернувшись до Інтернет-сайтів з працевлаштування, відвідав декілька співбесід, та жоден варіант не влаштував, то місцезнаходження далеко, то зарплата маленька. Тож коли знайшов роботу, одразу придбав  для маленької Аріни, яка мешкає разом зі своєю мамою у Запорізькій області, подарунок на Новий рік - іграшкове піаніно. «Відправив поштою разом з великою іграшкою», - згадує він. Матеріальне становище, хоча й не найкраще, як зізнається сам Євген, дозволяє щомісяця фінансово підтримувати доньку. «Він дитини я ніколи не відмовлюся, хоча з дружиною, на жаль, розлучилися», - зізнається Євген.         

Перспективи подальшої фінансової підтримки Аріни в Євгена є. Адже його безпосередній керівник, начальник транспортної дільниці Комунального підприємства «Дирекція з утримання і обслуговування житлового фонду» Анатолій Петрович Зеленський його роботою задоволений і розповідає:

«Серед 34 моїх підлеглих, 7 з яких є трактористами, Євген є досить старанним. Він справно здає щоденний норматив прибирання снігу.  Я задоволений тим, як він виконує свої обов’язки».

Тож застосування нових Моделі працевлаштування та забезпечення зайнятістю осіб з інвалідністю в Україні та Методології надання центрами зайнятості соціальних послуг людям з інвалідністю, запропоновані Проектом «Соціальна інтеграція людей з інвалідністю шляхом забезпечення доступу до зайнятості», цілком себе виправдовує. Адже рівні права на гідну працю для людей з інвалідністю, за умов використання закладених у них принципів роботи, – це не лише красиві слова, а й реальні успішні історії працевлаштування.